Стрімке зростання споживання і цін на викопну сировину для виробництва моторного палива призвело до необхідності використання етилового спирту як паливного компоненту. Такий вид паливних домішок отримав загальну назву - біоетанол, єдиною відмінністю якого від неочищеного етилового спирту є практично повна (не більше 0,2% об.) відсутність в ньому води.

Вода з етанолом утворюють азеотроп (суміш рідин, склад яких не змінюється при кипінні), що обмежує можливість повного зневоднення етанолу за допомогою дистиляції чи ректифікації. Тому для отримання безводного етанолу застосовуються установки дегідратації.

Сама розповсюджена і економічно вигідна технологія на сьогоднішній день - це процес адсорбції зі змінним тиском - Pressure Swing Adsorption (PSA). Вода адсорбується в порах так званого молекулярного сита, названого так через здатність «відсіювати» молекули певного розміру. Цим ситом служить штучний цеоліт – лужний алюмосилікат в натрієвій формі. Цеоліт 3А-типу має пори діаметром близько 0,3 нм. У порах такого розміру затримується молекула води (0,28 нм), але не поміщається молекула етанолу (0,44 нм).

Інша поширена технологія дегідратації етанолу - мембранна фільтрація з застосуванням цеолітових мембран нанесених на керамічну основу, як правило, у вигляді труби. Устаткування, засноване на використанні цеолітових мембран має високу селективність, надійність і довговічність, але вимагає більш ретельної підготовки вихідного спирту-сирцю.

Існує також застаріла технологія дегідратації - азеотропна перегонка з циклогексаном, бензолом, трихлоретаном і іншими розчинниками. При цьому після перегонки азеотропної суміші етанол - вода - розчинник отримують етанол з концентрацією 99,3-99,8%.